Попри високу інфляцію, кризу системи охорони здоров’я та воєнну агресію Росії, однією з головних тем парламентської кампанії 2023 року у Польщі знову стала міграція.

У 2015 році лейтмотивом польських виборчих перегонів була міграційна криза в ЄС та пов’язане з нею питання релокації біженців із Близького Сходу та Африки між країнами Євросоюзу. Тоді (про це твердила політична опозиція) завдяки жорсткій антиміграційній риториці та розкручуванню антимусульманських настроїв перемогу здобула нинішня партія влади "Право і справедливість" (ПіС), а кількість поляків, що підтримували надання притулку втікачам від збройних конфліктів, протягом пів року з різних причин зменшилась із 72 до 42%.

Тоді проблема міграції була для поляків теоретичною: через Польщу не проходив жоден із міграційних шляхів, а кількість переважно тимчасових трудових мігрантів, в основному українців, була на рівні кількох сотень тисяч і близько не дотягувала до рівня країн Західної та Північної Європи.

У 2023 році все інакше: Польща стала лідером ЄС за кількістю нових дозволів на проживання для громадян третіх країн.

А через країну над Віслою проходить один зі шляхів, яким біженці потрапляють до ЄС. Чисельність іноземців у Польщі оцінюється у 3,5, часом навіть у 4 мільйони осіб, а пушбеки (витіснення біженців з кордонів Польщі до Білорусі) на білорусько-польському кордоні стали сюжетом художньої стрічки.

Хоча на щодень ці зміни не викликають заворушень чи вуличних протестів, питання регулювання міграції було внесене до запитань на референдум (який має відбутися у день виборів 15 жовтня), а політики конкурують, хто ж захистить польські родини від "загрози ззовні".

Тож не виключено, що переможець парламентських виборів знову залежатиме від того, наскільки сильними у поляків є антимігрантські настрої.

І хоча емоції підігріває питання міграції з країн Глобального Півдня, українці через обіцянки "зупинити навалу чужинців" можуть отримати рикошетом.

"Відновити контроль над своєю країною"

Тему цієї кампанії традиційно задав ПіС. Після того як сюжети про трансгендерів, паплюження образу Івана Павла II чи комісію, що виявлятиме російські впливи, не вистрілили, політики від правих сил взялися за мігрантів.

Тригером стало ухвалення у Брюсселі нового Пакту ЄС з міграції та притулку. Хоча документ є доволі загальним і говорить про солідарність європейських країн перед міграційними викликами та добровільні релокації біженців, ПіС та державні ЗМІ рекламують його як "нав’язування полякам біженців-мусульман" та "відбирання національного суверенітету".

Щоб поляки напевно не забули про "злочинну брюссельську владу", в один день з парламентськими виборами пройде референдум, на якому четверте питання звучатиме так: "Чи підтримуєш ти прийняття тисяч нелегальних мігрантів з Близького Сходу та Африки, згідно з примусовим механізмом релокації, що полякам нав’язує європейська бюрократія?"

Лідер ПіС Ярослав Качинський описав цю дилему так:

"Чи ви хочете, аби ми перестали бути господарями у своїй країні?"

Поведінка ПіС продиктована бажанням не втратити євроскептичний правий електорат на користь крайньоправої партії "Конфедерація". Зрештою, цим побоюванням зумовлені й різкі заяви прем’єра Матеуша Моравецького на адресу Києва щодо зернової кризи та союзу з Німеччиною.

Натомість новиною є реакція "Громадянської платформи" – найбільшої опозиційної партії, що позиціонує себе як ліберальну.

У відповідь на організацію референдуму лідер "Платформи" Дональд Туск опублікував коротке відео, в якому звинуватив ПіС у стягненні до країни робочої сили з країн Глобального Півдня: "Минулого року Качинський ввіз із таких країн понад 130 тисяч осіб – у 50 разів більше, ніж у 2015 році. Ці візи можна буде отримати легко і швидко, а розповсюджувати їх будуть сторонні компанії… Качинський одночасно нарікає на іноземців та іммігрантів, а водночас хоче пустити їх сотні тисяч. Можливо, йому потрібна внутрішня війна, конфлікт, страх польських громадян – бо тоді йому буде легше керувати, тоді буде легше йому виграти вибори… Поляки повинні відновити контроль над своєю країною та її кордонами".

"Платформу" і раніше звинувачували у залежності від соцопитувань – тільки-но якийсь тренд входить у мейнстрим, партія інкорпорує його якщо не у свою програму, то у свою риторику. 

"Демографічна зброя"

Другий тригер для антимігрантської кампанії – ситуація на польсько-білоруському кордоні.

У 2021 році Александр Лукашенка дозволив в’їзд до Білорусі громадянам близькосхідних країн, аби вони могли нелегально перетнути кордон Євросоюзу і просити там про притулок. Таку можливість їм дає Женевська конвенція.

Відтоді тисячі людей з Курдистану, Сирії, Афганістану, країн Субсахарської Африки, часто родини з дітьми, намагаються потрапити до Литви, Латвії чи Польщі, переходячи кордон.

Хоча не країни Центрально-Східної Європи є їхньою метою, влада у Ризі, Вільнюсі та Варшаві оголосила мігрантів "демографічною зброєю", а їхні спроби потрапити до ЄС – гібридною війною, що проти Європи веде Мінськ (та Москва). Європейські, зокрема польські, прикордонники виштовхують шукачів притулку назад до Білорусі – цю практику називають "пушбек"; на кордоні постав мур.

Проблема східного міграційного шляху, безумовно, має безпековий вимір. Але має також вимір прав людини – біженці походять переважно з країн, звідки трудова міграція до ЄС обмежена або заблокована, багатоденні спроби перетнути кордон вже коштували життя 49 людям (це підтверджена кількість загиблих, понад 150 є зниклими безвісти) та сотням – здоров’я.

Поляки загалом менш тепло ставляться до біженців-неукраїнців. Розбудити у співгромадян людяність вирішила режисерка Агнешка Голланд.

Її художня стрічка "Зелений кордон" розповідає про події у Біловезькій пущі з точки зору біженців та тих поляків, які допомагають змерзлим та голодним людям скористатися зі свого законного права і просити про притулок.

Презентований на фестивалі у Венеції фільм став приводом для скандалу ще перед прем’єрою.

Міністр оборони Маріуш Блащак назвав фільм "пасквілем", прем’єр Матеуш Моравецький – "псевдовитвором, до якого німці доклали свої юдини срібняки".

Більш того, Міністерство внутрішніх справ замовило рекламний ролик, де Голланд звинувачують у брехні. Ролик планували крутити у всіх кінотеатрах перед показами стрічки, на практиці його відмовилася показувати частина кінотеатрів.

Чи варто казати, що така увага з боку влади наразі приносить фільму рекордні касові збори?

Візова афера

Ситуація на кордоні є морально сумнівною ще з однієї причини: якщо в'їзд заборонено бідним громадянам країн Глобального Півдня, то заможніші без проблем можуть купити багаторазовий "шенген" у корумпованих працівників польського МЗС.

У вересні Польщу сколихнула візова афера: на початку місяця було звільнено віцеміністра закордонних справ Пйотра Вавжика, як повідомила Gazeta Wyborcza – через підготовку розпорядження, яке мало полегшити тимчасове працевлаштування у Польщі громадянам азійських та африканських країн.

Проте, як виявилося за кілька днів, не відкритість до міграції є головним гріхом Вавжика – за його ініціативою десятки польських консульств у країнах Азії та Африки відкривали візи зацікавленим за хабарі у $4-5 тисяч.

Ті, завдяки польському "мультишенгену", летіли до Мексики, а звідти нелегально переправлялися до США.

Проурядова пропаганда намагається перевести стрілки на візові центри (і ексміністра Радослава Сікорського, який підписував з ними угоду).

Наразі головними скривдженими є самі мігранти: МЗС радикально обмежило видачу віз "до з’ясування всіх обставин справи".

А оскільки обмеження увійшли в силу напередодні нового академічного року, проблеми з в’їздом до Польщі мають сотні студентів та докторантів з-поза меж ЄС.

Фортеця в облозі

На цьому тлі не дивно, що у передвиборчих програмах польські партії розглядають міграцію переважно як загрозу нацбезпеці. 

У програмі ПіС міграційні питання розглянуті у розділах: "Наші досягнення – Захист польських кордонів" та "Перспектива до 2031 року – Захист польських кордонів та відповідальна міграційна політика". Читач дізнається, скільки кілометрів муру збудовано на східному кордоні, як добре попрацювали військо та прикордонники. У майбутньому полякам обіцяють ще більше безпеки, боротьбу з непорядними працедавцями, систему застави при реєстрації дозволів на працю.

У подібному дусі витримана програма крайньоправої "Конфедерації".

Міграція – загроза безпеці, тому мур на кордоні треба розбудувати, загони прикордонників – збільшити, процедуру депортації – пришвидшити.

А щоб полякам жилося ще безпечніше, треба розширити доступ населення до вогнепальної зброї та збільшити чисельність усіх силових структур.

У "Платформи" найбільше місця присвячено польсько-білоруському кордону – тут вже без подяк, проте з обіцянками фінансувати охорону межі з євросоюзних коштів та ліквідувати міграційний шлях через Польщу. Є обіцянка покарати польських дипломатів, причетних до торгівлі візами, та зміцнити авторитет Польщі як учасниці Шенгенської зони. У партії, яка завжди позиціонувала себе як спеціалістів з ринкової економіки, ми нічого не прочитаємо про трудову міграцію.

У ще одних опозиціонерів з партії "Третій шлях" про міграцію у програмі немає нічого; з висловлювань лідерів – Шимона Головні, Павла Залевського, Владислава Косиняка-Камиша – можна дізнатися, що партія виступає за опрацювання міграційної політики, яка має бути підпорядкована інтересам ринку праці та проти релокацій у межах ЄС. Проте першопланове завдання – запобігти еміграції самих поляків на Захід.

Лише "Нові ліві" говорять про гуманітарну політику щодо мігрантів та біженців. Вони закликають ліквідувати останні зміни до Закону про іноземців, і повернути можливість складання подання на біженство після перетину кордону. Обіцяють також боротися з пушбеками та покращити умови перебування в осередках для біженців.

Натомість в їхній програмі нічого не знайдемо про відносини між польськими та закордонними працівниками, можливе напруження на ринку праці та інтеграцію мігрантів.

Кандидати від нацменшин 

Не дивно, що у виборчих списках майже не знайдемо кандидатів чи кандидаток мігрантського походження. Хоча протягом останнього десятиліття у Польщі натуралізувалися понад 45 тисяч іноземців, до парламенту йдуть одиниці.

Найвідомішою є білоруська активістка Яна Шостак (полька за походженням), яка мала стартувати як представниця "Громадянської платформи" у Підляському воєводстві, проте була виключена зі списку через зізнання у підтримці легалізації переривання вагітності. В результаті Яна стала кандидаткою від "Нових лівих" у Великопольщі.

У списках "Платформи" у Варшаві є народжений у Бангладеш Махбуб Сіддік-Олесеюк, спеціаліст з фінансового менеджменту, який вже 18 років живе у Польщі, від 2018 працює у самоврядуванні одного зі столичних районів, а про себе говорить як про поляка та бенгальця.

Економіст курдського походження, теж працівник самоуправління Шиван Фате йде від "Платформи" у Західнопоморському воєводстві. Репатріантка з Литви Евеліна Вишневська представляє ту ж політичну силу у Гдині.

У списках "Лівих" у Любуському воєводстві – "напівмакедонка, варшав’янка і мігрантка" Магдалена Міленковська.

Не обійшлося і без представників української меншини. 

Кандидати Наталія Сич і Збігнев Гомза йдуть по округу на Мазурах, тобто у регіоні компактного проживання автохтонного українського населення Польщі; від "Третього шляху" стартує лемко Богдан Гоч. 

"Третій шлях" у Варшаві представляє – з добрим прохідним сьомим місцем у списку – політолог та експерт з питань української політики Анджей Шептицький, нащадок відомої галицької родини та союзник української громади у Польщі.

Натомість у жодному списку не знайдемо колишніх українських мігрантів – найчисленнішу групу нових польських громадян.

Складається враження, що польський політикум сприймає українців винятково як гостей, яких не запрошують до столу, аби разом ухвалювати рішення щодо спільного майбутнього країни.

Автор: Олена Бабакова,

журналістка (Варшава)

Стаття початково вийшла на порталі "Наш вибір" та публікується з дозволу правовласника